Чудовий подарунок до різдвяних та новорічних свят зробив своїм шанувальникам колектив Академічного музично-драматичного театру імені Лесі Українки м. Кам`янського – минулої п`ятниці при аншлазі тут відбулася прем`єра музичної комедії за мотивами славнозвісного гоголівського твору «Ніч перед Різдвом».
У глядачів старшого покоління одразу виникають асоціації із знаменитим фільмом радянської епохи, знятим режисером Олександром Роу ще на початку 60-х років минулого століття. Правда, стрічка вийшла на екрани під назвою «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», бо за тих часів навіть згадка про Різдво була б неможливою.
Знайомий багатьом з дитинства сюжет про примхливу красуню Оксану, задля якої безтямно закоханий в неї коваль Вакула не побоявся осідлати самого чорта, аби здобути для нареченої черевички, які носить сама цариця, втілила на сцені заслужена артистка України Світлана Сушко, виступивши цього разу в ролі режисерки-постановниці.
Забігаючи наперед, слід сказати, що їй це вдалося блискуче. Вистава вийшла яскравою, динамічною, сповненою іскрометного гумору. Чудово передано національний український дух гоголівського твору (хоча, як відомо, Микола Васильович писав російською), відтворено народні звичаї та обряди, звучать українські народні пісні, колядки та щедрівки. (Художній керівник постановки – заслужений діяч мистецтв України Сергій Чулков).
У ролях головних дійових осіб глядачі побачили Анну Макєєву (Оксана), Руслана Куксенка (Вакула), Валентину Галенко (Солоха). Втім, було б несправедливо ділити ролі на провідні та другорядні, адже Театр – мистецтво колективне, і кожний із виконавців додає свою неповторну барву до «палітри» вистави. Сцени з «вєліколєпною» Солохою та її залицяльниками у колоритному виконанні Олега Єрмоленка (Голова), Дмитра Алексеєнка (Чуб), Івана Чебана (Дяк) незмінно викликали вибухи оплесків та сміху в залі. Що ж стосується Солохи, то я б назвала цю роль однією з кращих у 40-річному творчому доробку чудової актриси Валентини Галенко, яка недавно відзначала свій ювілей. Але найбільше овацій, мабуть, дісталося Владиславу Дубініну (Чорт), чиї кумедні витівки, як то кажуть, «заводили» публіку. Ще б пак, адже далеко не всім вдається так майстерно перевтілюватися у «нечисту силу»…
Щоб завоювати серце Оксани, Вакула звертається за допомогою до знахаря Пацюка,що «знається із самим чортом». У виконанні Іллі Карікова цей персонаж вийшов напрочуд виразним, справжній український козак-«характерник». Не менший захват у глядачів викликала щоразу і поява на сцені Максима Монастирського у … жіночій ролі сільської пліткарки Шпортунихи, яка у парі з Іриною Долінкіною (Ткачиха) безперестанку теревенять та сперечаються між собою. Вдало поставлені й масові сцени, в яких задіяні артисти драми, балету та вихованці дитячої творчої майстерні «Гармонія». Не можна не згадати цікаву сценографію (художник-постановник Ірина Кохан), яскраві народні костюми (Анжела Єрмоленко), що у поєднанні із музичним оформленням, хореографічними й оригінальними пластичними номерами створює цілісне, довершене враження від вистави. Глядачі довго не відпускали акторів зі сцени, дякуючи за позитивні емоції, так необхідні у ці складні часи.
На запитання, як їй працювалося над такою складною виставою, насамперед, над її літературною основою, адже зробити цілу п`єсу із невеличкої новели непросто, режисерка Світлана Сушко відповіла так: «У літературному плані було взято за основу інсценізацію О. Мосійчука, але деякі сцени мені захотілося залучити з оригіналу, а оскільки я добре володію українською, це не склало для мене ніяких труднощів. Найскладнішим у роботі над виставою для мене був час, точніше, його нестача. Завжди хочеться щось вдосконалити, переробити, допрацювати… Але день прем`єри оголошено, і треба швидше приймати остаточне рішення, зупинятися на досягнутому.
Над музичним матеріалом працювали разом із молодим талановитим диригентом Іваном Селищевим. На мою думку, співпраця була приємною та вдалою. Також отримала велике задоволення, співпрацюючи із художницею Іриною Кохан, надзвичайно приємно було працювати і з балетмейстером Наталією Клішиною. Хормейстер Ірина Шульга провела величезну роботу над вокальною складовою вистави. Одним словом, робота з акторами була цікавою та плідною. Не можу не згадати про копітку роботу із пошивочним, костюмерним, бутафорським, реквізиторським, іншими технічними цехами.
Найприємніше у роботі режисера, на мою думку, – це налагодження ефективної співпраці з усіма складовими театру, для відтворення ідеї, що в кінцевому рахунку глядач оцінює щедрими оплесками. Насамкінець хочу висловити щиру подяку директорці-художньому керівнику театру Маргариті Андріївні Кудіній та головному режисеру Сергію Анатолійовичу Чулкову за те, що підтримали мою ініціативу і всіляко спряли її втіленню в життя».
Світлана Луньова для інтернет-видання «Пильний погляд»
