Всі випадковості невипадкові. Так сталося, хоча ніхто цього спеціально не вигадував, що в сьогодняшній фестивальній афіші зустрілися два українських поета: Маруся Чурай, про яку розповіла нам Ліна Костенко, і Василь Стус. Через роки й століття заримувалися їх гіркі долі, де були і кохання, і зрада, і біль за знедолену батьківщину, і несправедливе ув’язнення.
Приємно, що обидві моновистави зібрали повні зали. Приємно було читати в соцмережах відгуки глядачів про «неперевершену гру Марини Юрченко» в «Марусі Чурай».
Щодо авторської моновистави Петра Миронова, то ось вам моментальна міні-рецензія, яку надіслав нам один з глядачів в приватному повідомленні:
«Я би відзначив блискучу пластику виконавця і майстерне володіння психологічним жестом. В цілому вистава на диво, як буває у таких випадках, не вийшла виставою-рефлексією за видатною особистістю з трагічною долею, а стала поживою для розуму, коли актор не ставить глядачу запитання зі сцени, а змушує глядача поставити незручні запитання собі».
