САЙТ «ПИЛЬНИЙ ПОГЛЯД»
У Кам’янському театрі успішно пройшла прем’єра комедії «LUV»
Автор: Сергій Гузь.
Криза середнього віку, заплутаність стосунків, туманні перспективи майбутнього – через це проходять майже всі. Саме таку комедію американського драматурга Мюррея Шизгала презентували у театрі Лесі Українки.
Комедія була написана в 60-ті роки для Бродвею, тож і музика, і атмосфера спектаклю цілком відповідають цій епосі. Сюжет подій починається з того, що двоє шкільних друзів – Гаррі та Мілт – зустрічаються через 15 років, і в кожного своя життєва драма. Гаррі від розпачу через невдале життя готовий накласти на себе руки, стрибнувши з мосту в річку, тоді як Мілт має гроші, але геть заплутався у своїх стосунках з жінками. Та маючи авантюрний характер, останній вдається до відчайдушного кроку, аби розв’язати свої любовні проблеми. Що з того усього вийшло, ви й самі зможете побачити.
Ця комедія була поставлена в багатьох театрах світу. У 1967-му році за нею навіть зняли фільм «Любов», в якому Мілта грає відомий і тоді ще молодий актор Пітер Фальк (який зіграв знаменитого детектива Коломбо). Певну схожість персонажів можна побачити й в грі акторів нашого театру. Проте якщо в фільмі є чотири головні герої, між якими й розігруються кумедні та часом драматичні події, то в постановці нашого театру – класичний любовний трикутник. Однак, здається, це ніяк не вплинуло на передачу суті комедії.
Ще одна відмінність, у нашій театральній постановці багато відомих американських музичних хітів, тож часом комедія нагадує водевіль, тоді як фільм – зосереджений на стосунках персонажів. Додають водевілю і танці котиків, які, мабуть, є алегорію до того, що події розгортаються саме на знаменитому мосту Нью-Йорка, а не десь інде.
Перебільшення емоцій чи ситуацій, які режисер-постановник Артур Прокоп’єв назвав карикатурними (сам Шизгал називав свою роботу «чорною комедією з жовтою смугою»), можна побачити в багатьох сценах. Від цього Гаррі виглядає геть з’їхавшим з глузду, хоча якщо придивитися, то можна було б побачити, що це типовий ледацюга та пристосуванець, який не хоче працювати. В Мілтоні трохи загубився дріб’язковий та жадібний чоловік, і Елен – жінка, за яку вони боролися – теж виглядає трохи божевільною, хоча насправді її роль мала б бути дещо іншою.
Річ у тому, що до 60-тих років минулого століття жінки середнього класу, а саме до них відноситься наша героїня, мали б сидіти вдома. Бо це була ознака заможності сім’ї. Власне, поки Елен була з Мілтом, так і було. Але заради Гаррі вона вирішує піти на роботу, щоб її новий коханий міг віднайти себе, покінчити з думками про самогубство і теж піти на роботу. Та Гаррі ці її зусилля не оцінив, змарнувавши усе. До того ж вона розумна та освічена жінка. Власне, в цьому і драматичність ситуації, в які опинилася Елен через своє бажання більш романтичних та сексуальних стосунків, ніж міг дати її перший чоловік – Мілт. Спроба акторів показати її як розумну жінку, яка раптом вирішила стати «типовою блондинкою», здається, виглядає більш сучасним поглядом на становище жінок в нашій країні, ніж задумом автора комедії.
З усім тим, гра акторів була чудовою. Анастасія Харабуга (Елен), Максим Монастирський (Мілт), Руслан Таран (Гаррі) добре передали як задум автора комедії, так і, сподіваюсь, режисера-постановника. Можливо, прем’єрне хвилювання дещо вплинуло на більш фактурну передачу характерів персонажів, але в акторів ще достатньо часу, щоб довести свої ролі до бездоганного виконання, якщо вибаглива аудиторія цього бажатиме.
Єдине, що залишилось незрозумілим, так це обмеження віку глядачів. В афіші було зазначено, що перегляд дозволений глядачам старше 16 років, хоча в самій комедії немає якихось «особливих» сцен з оголенням акторів. Кілька слів, що часом співзвучні з ненормативною лексикою, виглядають явно зайвими, і без них комедія нічого не втратить. Тим більше, що у виконанні наших акторів та тому, як поставлена комедія режисером – вона явно підійшла б молодіжній аудиторії.
